Антонина Чернышенко(поэзия, проза)

Чорно-білого панно,
Німі сюжети,
Пробігають мов в кіно,
Сумні сонети.
Я дивилась у вікно,
А там, на небі,
Зорі бавились давно,
Як так і треба.
Пролітала мить одна,
Мов століття,
За собою пронесла
Журби суцвіття.
Знов вдивляюся у вись,
А там, коні,
Пролітають наче рись,
В нічнім лоні.
Розмахнули свої крила,
Тихо, ніжно.
Вмить, спустились з небосхилу,
Чуть поспішно.
Покружляли наді мною,
Та й спинились.
Очі, сповнені журбою,
Опустились.
Я стояла і дивилась,
В світлі золотавих крил,
А вони, чомусь смутились,
Підняли сріблястий пил.
Я, наблизитись хотіла,
Та вони злякались.
Миттю, поспіхом злетіли,
Й в небі загойдались.

27.10.2011